Новини громади

Усі ми родом зі школи. Кожен або теперішній, або колишній учень наших шановних педагогів. І саме у ці теплі осінні дні ми з теплотою їх згадуємо, вшановуючи їхню працю. Вчергове день Вчителя ми відзначаємо у період воєнного часу, без гучних свят і оберемків квітів. Та головне, з великою вдячністю до вчителів, які в непростих умовах гідно тримають освітній фронт, демонструючи відданість обраній справі та професіоналізм. Комарівський сільський голова Віктор Бондаренко завітав напередодні свята у педагогічні колективи і вручив грамоти Комарівської сільської ради: - Марченко Катерині Вікторівні, заступнику директора з навчально-виховної роботи Комарівського ліцею - Харченко Людмилі Василівні, заступнику директора з навчально-виховної роботи КЗ "Комарівська гімназія" - Васильцю Івану Михайловичу, вчителю математики і фізики Степанівської гімназії. Педагогам та працівникам сфери освіти подякував  голова  громади за належні результати діяльності, любов до обраної справи. Щиро привітав Віктор Володимирович  особливих людей, які сходинка за сходинкою супроводжують дитину на її життєвому шляху, відкривають світ знань, допомагають мудрою порадою та радіють за успіхи своїх вихованців.

Шановні працівники освітянської ниви!

Вмикати фари потрібно вже з завтрашнього дня🚘 З 1 жовтня водіям треба вмикати світло за межами населених пунктів. У разі порушення передбачений штраф у розмірі 340 грн або позбавлення прав від 3 до 6 місяців.

З нагоди професійного свята у КЗ "Комарівська публічна бібліотека" Комарівської сільської ради у зворушливій, дружній атмосфері  у співпраці з працівниками Комарівського будинку культури відбувся захід з нагоди професійного свята "Бібліотека - мудрості скарбниця", на якому були підбиті підсумки за роботу бібліотек громади в період воєнного стану. Сільський голова Віктор Бондаренко привітав бібліотекарів Комарівської громади з професійним святом на нагородив грамотою Комарівської сільської ради ГРИЦАЙ Оксану Василівну, бібліотекаря Красносільської бібліотеки-філії КЗ «Комарівська публічна бібліотека» Комарівської сільської ради – за особистий внесок в розвиток бібліотечної справи, патріотичне і естетичне виховання підростаючого покоління. Віктор Володимирович оголосив ПОДЯКИ Комарівської сільської ради: - МЕНЩИК Ользі Володимирівні, завідувачу Берестовецької бібліотеки-філії КЗ «Комарівська публічна бібліотека» Комарівської сільської ради – за багаторічну сумлінну працю, вагомий внесок у розвиток бібліотечної справи та з нагоди Всеукраїнського дня бібліотек.

Шановні бібліотекарі!

Працівники Комарівської сільської ради брали участь в урочистому заході до Дня захисників і захисниць України в с. Пам’ятне біля меморіального комплексу «Пам’яті Героїв Крут». Начальник Ніжинської районної військової адміністрації Григорій Ковтун привітав наших захисників зі святом, побажав міцного здоров’я та найскорішої Перемоги, й вручив Подяки начальника РВА. «Сьогодні важливий день для всіх українців – день, який знаменує нашу національну силу. Я щиро вітаю наших захисників і захисниць із святом та дякую Збройним силам України. Вашій відвазі та героїзму немає меж, шановні наші захисники. Ви мужньо бороните нашу країну та стримуєте ворожу навалу. Шкода, що у боротьбі за свою незалежність та волю ми втрачаємо найцінніше – найкращих синів і доньок нашої держави», - наголосив Григорій Ковтун. Голова Ніжинської районної ради Анатолій Красносільський також привітав усіх захисників зі святом та відзначив Подяками військовослужбовців. Присутні хвилиною мовчання вшанували всіх загиблих, хто в усі часи стояв на захисті України, опісля поклали квіти до підніжжя меморіального комплексу. Заупокійну літію за всіма загиблими захисниками відслужив отець Михаїл, настоятель Свято-Покровського храму в м. Ніжині.

29 вересня 2023 року з робочим візитом відвідала Комарівську територіальну громаду директор департаменту соціального захисту населення Валентина ЛУГОВА.

У Всеукраїнському творчому конкурсі екологічної тематики на найкраще відео з елементами анімації «Збережемо красу моєї Батьківщини» переможцями стали три учасники з Чернігівської області. Серед них іґучень 7 класу Красносільського ліцею Приходько Олександр. Сьогодні він отримав заслужену нагороду - диплом ІІ ступеня від Національного еколого-натуралістичного центру учнівської молоді, наказ № 76 від 21.09.2023 м.Київ. Диплом урочисто вручила директор ліцею Ольга Мазун. Комарівська сільська рада, педагогічний колектив, батьки та друзі щиро вітають Олександра та бажають подальших успіхів.

29 вересня – День пам’яті трагедії Бабиного Яру Бабин Яр – місце пам’яті та некрополь близько 100 тисяч цивільних громадян і військовополонених, розстріляних нацистами у 1941–1943 роках. Серед них – євреї і роми, червоноармійці, комуністи, підпільники Організації українських націоналістів, в’язні Сирецького концтабору, «саботажники», порушники комендантської години та навіть пацієнти психіатричної лікарні імені Павлова. Масовий розстріл євреїв у Бабиному Яру 29–30 вересня 1941 року став символом «Голокосту від куль» і нацистської політики масового знищення людей. Розстріли в урочищі розпочалися відразу після вступу нацистів та їхніх союзників до Києва у вересні 1941 року і відбувалися чи не щоденно до завершення окупації міста. Найтрагічнішими стали 29–30 вересня, коли вбили майже 34 тисячі євреїв – мешканців Києва. В німецьких донесеннях цю операцію назвали «гросакцією» («велика акція», від нім. Großaktion). Формальним приводом для неї стала радянська диверсія зі знищення Хрещатика 24 вересня. Нацистська операція в Бабиному Яру 29–30 вересня стала однією з наймасштабніших каральних акцій Другої світової війни. Більшість населених пунктів України мають свої більші чи менші «бабині яри» – місця нацистських розстрілів євреїв та інших жертв. Виконавцем розстрілів кінця вересня – початку жовтня 1941 року в Бабиному Яру була зондеркоманда 4а під орудою штандартенфюрера СС Пауля Блобеля. Цей нацистський підрозділ здійснив також масові вбивства євреїв у Львові, Рівному, Луцьку, Новограді-Волинському, Житомирі, Білій Церкві та інших містах. Голокост – важка незагоєна рана в історії України в Другій світовій війні. Жертвами злочину стали близько півтора мільйона українських євреїв. Нацисти знищили їх як соціокультурну й етнорелігійну спільноту. Пам’ять про трагедію Бабиного Яру попри всі обставини завжди залишалася живою. Історична довідка 19 вересня 1941 року війська Вермахту ввійшли до Києва, а наступного дня в Бабиному Яру розстріляли військовополонених (імовірно політпрацівників та, можливо, євреїв). Підрив радянськими диверсантам київської цитаделі та Хрещатика в 20-х числах цього ж місяця став для окупантів зручним приводом звинуватити у скоєному євреїв і провести показову каральну акцію над євреями-заручниками. 28 вересня 1941-го в Києві з’явилися оголошення з наказом усім євреям міста зібратися зранку на розі вулиць Дегтярівської та Мельникова, біля кладовищ. «Дорога смерті», якою пройшли десятки тисяч людей 29 вересня, пролягала від Лук’янівської площі вулицею Мельникова до перших воріт Єврейського кладовища, далі – на Кагатну (нині – Сім’ї Хохлових), потім по Лагерній (нині – Дорогожицькій). Біля входу до Братського (Воїнського) кладовища відбирали гроші, коштовності, документи, наказували залишати речі й верхній одяг. У кінці Братського кладовища (нині – територія телевежі) люди повертали у прохід між огорожею та краєм яру. Розстрілювали на майже пів кілометровому відтинку яру, який починався біля пам’ятника, встановленого 1976 року, а закінчувався за теперішньою станцією метро «Дорогожичі». Людей змушували роздягатися догола, спускатися в яму і лягати долілиць, одні на одних, а вздовж рядів проходили німецькі поліцейські й стріляли в потилицю. До 18-ї години того дня встигли вбити майже 22 тисячі. Інших приречених загнали на ніч у порожні гаражі на Лагерній. Наступного дня їх чекала така ж доля. Потім сапери підірвали схили, щоб земля засипала тіла, і змусили військовополонених вирівняти дно яру. Вбивства у Бабиному Яру тривали у кілька етапів. Перший – щоденні розстріли євреїв, військовополонених, цивільних – тривав із вересня 1941-го до весни 1942 року. Пік припав на 29–30 вересня, коли загинули 33 771 особа. Другий етап – кінець зими 1942 – середина серпня 1943-го. На цей час припадає й створення Сирецького концтабору, який замінив табір на вулиці Керосинній (виник десь у квітні–травні 1942 року, а на кінець окресленого другого етапу припала його евакуація). Його в’язні – численні жертви Бабиного Яру. З весни 1942 року (можливо, що і взимку) двічі на тиждень сюди привозили на розстріл ув’язнених із тюрми гестапо. До кінця вересня 1943 року основними жертвами Бабиного Яру стали підпільники і партизани, як комуністи, так й українські націоналісти. Третій, заключний, етап регулярних розстрілів відбувався на тлі знищення трупів у Бабиному Яру в серпні–вересні 1943 року в’язнями Сирецького концтабору. Паралельно відбувалася евакуація самого табору. Зрозумівши, що в Києві не втриматися, німці почали замітати сліди злочинів. Трупи спалювали навпроти Сирецького концтабору. 18 серпня 1943 року до Сирецького табору доставили групу арештантів із Полтави. До них приєднали ще 100 ув’язнених євреїв із самого Сирецького табору. Таку команду смертників із 327 осіб закували в кайдани та змусили викопувати трупи, будувати печі з огорожі Лук’янівського і надгробків єврейського цвинтаря, складати в них тіла та дрова і спалювати. В одній такій печі за раз знищували до 2000 жертв. Двічі на тиждень нацисти привозили до Бабиного Яру на страту в’язнів із тюрми СД і спалювали їхні тіла. Всі ці роботи проводилися в режимі цілковитої таємності: територія була оголошена забороненою зоною, обгороджена й засаджена деревами, але сморід і дим розносилися по Києву далеко за межами урочища. До кінця вересня майже всіх розстріляних спалили, а в’язні заклали останню піч, як вони зрозуміли, для себе. У ніч на 29 вересня 1943 року вони вирвалися на волю, але врятуватися вдалося не більше як двом десяткам сміливців. Саме їхні свідчення згодом дали можливість відтворити історію знищення трупів у Бабиному Яру. Штандартенфюрер Пауль Блобель, який керував стратами у Києві 1941 року, наглядав і за спаленням останків у 1943-му. Про це він свідчив на Нюрнберзькому процесі: «Під час мого візиту в серпні я спостерігав за спаленням тіл у загальній могилі під Києвом. Могила була близько 55 м завдожки, 3 м завширшки і 2,5 м завглибшки. Після того, як верхній шар був знятий, трупи облили горючим матеріалом і підпалили. Пройшло близько двох днів, поки могили згоріли до дна. Я особисто пересвідчився, що прогоріло все до самого дна. Після цього могила була засипана, і так майже всі сліди були заметені». У жовтні 1943 року в Бабиному Яру німці ще розстріляли киян, які ухилилися від виконання наказу про повне виселення з міста. Останній розстріл відбувся 4 листопада 1943-го, а за два дні до Києва увійшла Червона армія. Виконавці злочину. Охоронні й поліційні функції для забезпечення стабільності окупаційного режиму виконували охоронні дивізії Вермахту, структури поліції безпеки та СД і формування німецької і так званої «української допоміжної» поліції. Разом із Вермахтом у місті з’явилися представники айнзатцгрупи СД. Вони мали очищати армійські тили від «небезпечних елементів» і придушувати рух спротиву. «Відповідальною» за Київ була айнзатцгрупа С, зокрема, зондеркоманда 4а. Разом із ними прибув штаб головнокомандувача СС і поліції «Росія-Південь» та два батальйони поліцейського полку «Південь». Згодом у Києві з’явилася айнзатцкоманда 5. Саме ці підрозділи СС та поліції здійснювали масові розстріли євреїв у Бабиному Яру. Жертви Бабиного Яру. Головними жертвами нацистів у Бабиному Яру стали євреї, які становили більш як половину страчених. Упродовж двох років німецької окупації тут розстрілювали й групи людей, і окремих осіб, які з тих чи інших причин вважалися ворогами нацистів. Серед перших жертв – військовополонені. Їх розстрілювали вже наступного дня після вступу німців до Києва. У першу чергу євреїв та політкомісарів. У січні 1942 року нацисти стратили кілька десятків полонених моряків Дніпровської флотилії. У Бабиному Яру загинуло щонайменше 150 ромів. Крім того, ромські табори було знищено на тодішніх околицях – у Святошині та на Березняках. З середини жовтня 1941 року неподалік Кирилівської церкви почали страчувати пацієнтів психіатричної лікарні імені Павлова. Репресій зазнали й українські націоналісти. Першочергово представники похідних груп. У вересні 1942 року почалися арешти серед учасників націоналістичного підпілля і тривали до останніх днів німецької окупації. З усіх українських земель найбільших жертв ОУН зазнала в Києві – не менше 600 осіб. У жовтні 1941 року почалися арешти членів підпільних райкомів КП(б)У. Тільки до кінця 1941-го арештували понад 50 керівників залишеного в місті підпілля. Всього ж до кінця німецької окупації Києва загинуло близько 617 осіб. Праведники Бабиного Яру Порятунок євреїв у роки нацистської окупації Європи став предметом вивчення у Державі Ізраїль. Національний інститут пам’яті Катастрофи і Героїзму Яд Вашем 1963 року затвердив критерії для отримання почесного звання «Праведник народів світу». Праведниками визнаються неєвреї, які, ризикуючи життям, рятували євреїв під час Голокосту. Всіх, хто був причетний до порятунку, нагороджують медалями й дипломами, на їхню честь висаджують дерева на Алеї Праведників, їм призначають довічні пенсії. У СРСР знищення євреїв під час Другої світової війни замовчувалося. Наслідком цього стало й те, що рятівники з цих територій (включно з УРСР) опинилися поза практиками вшанування. На момент розпаду Радянський Союз посідав 17-те місце серед країн, звідки походили Праведники народів світу. Активні пошуки жителів України – рятівників євреїв розпочалися лише з жовтня 1988 року, коли запрацювало Київське товариство єврейської культури та його перша структура – фонд «Пам’ять Бабиного Яру». Фонд спрямував зусилля на пошук праведників в Україні. У квітні 1989-го він затвердив звання Праведник Бабиного Яру і Праведник України. На 1 січня 2021 року відомі імена  2673 Праведників з України (4 місце серед країн, у яких встановлено факти порятунку). Праведники – це цивільні беззбройні жителі окупованих територій. Серед них люди різних національностей – українці, росіяни, поляки, білоруси, татари, вірмени, греки й німці. Вшановуючи Праведників, мусимо пам’ятати, що їхні вчинки – не лише факти порятунку людей чи цілих сімей, а й  ризик власним життям, життям рідних, включно з малолітніми дітьми або старими батьками. За матеріалами Українського інституту національної пам’яті

Що зміниться у військовому обліку жінок з 1 жовтня 2023 року